Тих місць магніт, де народився, юність…
Із віком притягає все сильніш.
Живеш на світі, щоб пізнати сутність,
А справжнє – на початку вже, раніш…
Та ти сліпий, як кошеня маленьке,
Вповзаєш необачно на стежки.
Комусь, можливо, допоможе ненька
Збирати ласо від життя вершки…
Це не про тебе…Ти – навпомацки
По згарищах вже власної Помпеї,
Хоч будуть ще життя нові витки…
Бракує тільки крапельки єлею.
Минає час і ти вже на коні,
Комусь вдається навіть на Пегасі.
Лиш віжки не втрачай, бо вороні
Зникають часто в просторі та часі.
Тримайся міцно у своїм сідлі.
Не забувай про душу і про крила;
Господнє Світло на твоїм чолі,
Що долі лиш нарощує вітрила.
Із віком, дивна тяга до тих місць,
Де, із небес, душа зійшла колись.
27 серпня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2018
автор: палома