Запізно почув ти таємне зізнання,
Під натиском часу не встоїть ніхто.
У звичку ввійшло завжди бути останнім,
Збирати букети зів’ялих квіток.
Порушуєш тишу дзвінками у вічність,
Лякає безодня пустих сторінок.
Твій розум боїться пояснень космічних,
Нагадує вкотре, що ти не пророк.
Втікають думки до холодного лісу,
У кронах дерев своє місце знайдуть.
Сховаються в серці крихкої завіси,
Відкриють світанку свою справжню суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819307
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.12.2018
автор: Юлія Рябенко