Я стільки років "малював картину",
Не пензликом і фарбами — думками.
Була на ній вона — одна єдина,
Найкраща в світі і чарівна сама.
Просив у Бога в потайних молитвах,
Щоб допоміг мені її зустріти,
Щоб давню цю за мрією гонитву
Нарешті зупинити в цьому світі.
На праведника мало я подібний,
Але таки мене почуло Небо,
(Коли вже скроні кардинально срібні) —
Задовільнив Господь мою "потребу".
Зустрілися, як кажуть, "очі в очі",
Так запросто, що навіть не повірив...
Не юна теж та в ній азарт дівочий,
Хоча у ньому не втрачає міри.
Як втримати в руках цей "подарунок",
Як не згубити в пристрасті пориві?..
Так трепетно "спиваю" з вуст цілунок,
Прогнавши геть свої бажання хтиві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819193
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2018
автор: Патара