Подарувавши життя ти відкрив мені світ смерті,
Світ сорому, печалі й лиха.
Я без тебе, наче самотня крапля.
Дощ пройшов, а мене залишив.
Я не можу ворушити пальцями.
Мені холодно.
Я шепочу ім'я твоє
Та на устах моїх вітер.
Він вкрав слова.
Я не можу досягнути розуму твого серця.
Я не відчуваю сонце твого подиху.
Дай мені сили.
Подай знак як врятуватися.
В мені згас вогонь.
Тебе нема.
Я німа.
Примара.
Тиняюся хмарою по вулицях закинутого міста.
Небо хворіє спогадами про тебе.
Воно малює гризайлі твого образу.
Ти мертвий.
Але ти у снах.
Ти зник...
Та я знаходжу твій погляд у нічних ліхтарях.
Вони світять холодом моєї душі.
Я не маю сил, щоб утекти.
Ти тримаєш мене гілками старих дерев.
У небі місяць купає тебе в океані бур.
Я осліпла від краси твого сяйва.
Не покидай мене.
Подаруй промінь надії.
Вдихни у мене спокій твого буття
Й залишся тендітним поцілунком на моїх плечах...
© Ольга Баландюх, 24.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2018
автор: Ольга Баландюх