Хруснув прихований, давній протез.
Простір заповнили звуки зловіщі.
Випнувсь назовні вагомий протест.
Хрусь – і зненацька посипались вірші.
Хруснув невидимий екзоскелет.
Звились думки, що пекли й розпирали.
Все, що я маю – це лезо і лет:
раллі з малесеньких щасть по спіралі...
З крихітних щасть, нескінченних ридань.
Колють, шкребуть, дріботять, барабанять!
Я – то веселий, то злий бородань.
Ти – то сумна, то усміхнена... пам'ять.
Tabula rasa. Укотре, мов сніг,
сліпить білесенький аркушик, звівши
зблякле й прийдешнє. Лапаті й масні,
сиплються, сиплються, сиплються... вірші.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818762
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2018
автор: Олександр Обрій