[color="#50a3de"][b][i]Вирують зорі, Місяць надворі,
а небозвід сіяє маревом від них,
плекає серце пісня із Любові,
і дух всередині щемить,
І пеленає подумки життя,
сердець невидиме з'єднання,
вічність п'янкого забуття,
молочна ріка нашого буття...
Світає душа проблиском небаченого світла,
що перевершує підсніжник навесні,
своїм бажанням вічності й краси,
і непереборної Любові,
що монолітом покриває найвіддаленіші зорі...
Пливуть віра й надія на світле майбутнє,
течія їх постійно зближає й роз'єднує вмить,
прийшла Любов у серце й не вирветься уже на майбутнє,
течія життя непередбачувана річ.
Для Неї минуле, то старе майбутнє,
і навпаки, лиш сьогодення для нас час,
щоб із натхненням творити буденне,
із неотесаного каміння шліфувати алмаз...
[/i][/b][/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818720
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2018
автор: Дмитро Кудрявцев