Дивлюсь крізь шибку на дива
Які показує природа.
Зима вершить свої права:
Поміж дерев неквапно ходить
І там де острівцем трава
Ще зеленіє на горбочку,
Густіше стелить білий крам.
Немов землі нічну сорочку
На довгий спокій, сон міцний
Матуся доньці одіває!
Хай набереться нових сил,
Хай навесні вся розквітає!
Пухнате, біле в легку синь
На кожній гілці приліпилось,
На шибці візерунків дим,
А в ньому квітка розпустилась,
Немов прийшла в зимовий сад
З Купальської хмільної ночі,
Щоб кожний знову пригадав
Яскраві зорі, милі очі,
Щоб знов цілунки медвяні
Обом запрагнулось відчути
І знов повірив в Диво-цвіт
Який і взимку може бути.
Малює пензликом мороз:
Художник вправний, працьовитий
Гілками папороті тло
Широких вікон все покрито.
Не клич мене у спомин-сон,
Між папороті чар зелених.
Згорів місток між нас обох
І квітка щастя не для мене.
Дивлюся в шибку на дива
Пори зимового творіння.
Здаю свій іспит на права
Зродитись в квітку, як насіння
21.12.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818394
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2018
автор: dovgiy