Як розгуляється зимова заметіль,
На крилах пам'яті вертаюся в дитинство.
Там тато, мама молоді
Тунелі прокладають на обійсті.
За ніч по вікна хату замело -
Для нас, малих, найбільша втіха.
Все навкруги казково ожило,
Вовчиськом завивав у грубках вітер.
А сніг і не збирався відступать -
Здавалося, прорвало небо.
Та якось вранці тиха благодать
Яскравим сонцем звеселила землю.
Вовтузилась в заметах дітвора
З щасливим криком.
Серед дітей була і я -
Улюблениця татова велика.
Лечу на крилах пам'яті в літа
До щему дорогі і зрозумілі,
Сховатися від дійсності, болючих втрат
В дитинства заметілі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818075
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2018
автор: Тамара Волинець