Вже сонця промені бентежно косі,
Нестримно укорочуються дні,
Дерева босі і простоволосі,
Мов старовіри, моляться в огні.
Молитви їхні тихі і незримі.
Вони стоять... Та ні, таки ж ідуть,
Безтрепетні, навічно одержимі,
Напівнагі, вже полум'ям стають.
Земля і небо першим снігом білі,
І вибору нема новому дню.
Дерева догоряють не зотлілі -
Поклонники незгасного вогню.
Усе послушне віковому зову,
Пульсує літо в пізній мураві.
Життя згоряє, щоб воскреснуть знову...
Ті старовіки все-таки праві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817951
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.12.2018
автор: Іван Демченко