Знову я в напрузі,-
зима, сніг, мороз...
На всім виднокрузі,
невтішний прогноз...
Вдивляюся в зиму, Снігові замети,-
не видно кінця... в дворі й за двором...
Я в весну вже лину, Це зими прикмети,
шукаю гінця... білизни покров...
Ще й часто бувають
шалені вітри,
дерева гойдають,
ламають гілки...
Не вистача сили Лиш дітям привілля,
відкинути сніг... зима звеселя...
А вітер ламає А вітер похмілля
увесь білий світ... напевне справля...
Та раптом той вітер
стомився й притих...
Як горбатий вігонь*,
що шука своїх...
Густі заметілі, Віники й лопати
сліди замели... у руки взяли,
Дітки голосисті в дворі біля хати
до мене прийшли... сніг весь замели...
А я їх до хати
усіх запросила,
гостинцями радо
я їх пригостила...
Напруга минула Та довга й сердита,
у серці й душі... холодна і зла,
І за стіл я сіла для мене незручна,
писати вірші... зима ж є зима...
*Вігонь - тварина родини верблюдових.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817944
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.12.2018
автор: геометрія