А долю тут не обирають,
Ми потрапляєм в самий вир.
Це там, де за життя вмирають,
Де вбивство замінило мир.
Не кров, пролита на каміння -
Сліди безглуздої війни,
А втрачене там покоління,
Які не будуть вже як ми.
І всі в окопах, що навпроти,
Вже стали ближчі нам за тих,
Хто, заховавшись за банкноти,
Живе в хоромах золотих.
Хто в нас останній кусень хліба
Вкраде, і ставши чобітьми,
Про голод скаже у сусіда...
А там ж такі самі як ми.
І не відправить свого сина,
Не знає як воно, коли
Лежить в труні твоя дитина
Й від сліз вже квіти проросли.
І їхні матері́ заплачуть
Гіркими, рясними слізьми,
Своїх синів вже не побачать,
Бо гинуть вони як і ми.
Душа прощається із тілом,
Життя і смерть переплелись,
А поки, в долі під прицілом,
Ми з автоматом обнялись.
Під свистом куль і гулом градів,
Припавши до землі грудьми,
Плечем відчувши міць прикла́дів,
Стріляємо в таких як ми.
16.12.18
Мабуть добавлю коментар, щоб не виникало непорозумінь. Я тут не підтримую дій агресора, як і не засуджую наших хлопців. Йдеться про те, що нашими справжніми ворогами є зовсім не ті, в кого ми стріляємо, та й в них зовсім інший ворог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817844
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.12.2018
автор: grotath