У час такий, у ці літа суворі
займає нішу кожен по собі.
Шанують сильних, а не тих, що в горі
конають у нерівній боротьбі.
Але звершилось і лунає, – [i]слава![/i]
Софія оживає на очах.
Вертається у лоно патріарх
і споконвічне канонічне право.
Приліплюються всі, кому не лінь
себе усьому світу показати.
Уміють не оцінені таланти
піаритись на мрії поколінь.
Ой не поможе Томос Україні,
якщо у душу лізе сатана
та сотні літ не муляють коліна
і не минає [i]рашеська весна. [/i]
Помолимось, але своєму Богу,
Єдиному, якщо ми як один
єдину обираємо дорогу,
але не забуваємо про тин.
– [i]Чекай війни, коли шукаєш миру.[/i]
І цей девіз у світі не новий.
Я може й помиляюся, та щиро.
Але боюсь, що я, таки, правий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817734
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.12.2018
автор: I.Teрен