Ворожила й чарувала,
свою долю не вгадала.
Як так вийшло, я й не знаю,
що жонатого кохаю...
Він в село наше приїхав,
і мене якось примітив,
поглядав завжди на мене,-
кожен вечір і щоденно...
Були погляди цікаві,
і слова його ласкаві...
Не змогла я удержатись,
примудрилась закохатись...
Це зі мною вперше сталось,
все цвіло навкруг всміхалось...
Не ходила я, літала,
і душа моя співала...
Стали ми з ним зустрічатись,
і любитись, і кохатись...
Місяць нам моргав грайливо,
а зірки чогось глумливо...
Ні на що ми не зважали,
на любов ми мали право,
нас з"єднала її сила,
він любив і я любила...
Що жонатий я не знала,
він мовчав, я не питала...
Та приїхала дружина,
ще й мала з нею дитина...
Я коли про це дізналась,
не на жарт уже злякалась...
Спохватилася запізно,
і до болю стало слізно...
Ворожила й чарувала,
свою долю не вгадала...
Що робить тепер не знаю,
я ж його лише кохаю...
Як складуться наші долі,
час покаже й Божа воля...
І дружину жаль й дитину,
й я зректись його не в силі...
Розумію,що дитина,-
ще мала й ні в чім не винна...
Як складеться, так і буде,-
час підкаже і остуде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817672
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2018
автор: геометрія