Розривала листи на клапті, на шмаття,
На смужки і уривки паперу…
Все брехня на брехні. Отаке відкриття!
І незламність кохання – химера.
А зима тріскотіла дровами в печі,
І гілками дерев на морозі.
Отаке відкриття я зробила вночі
На слизькому будинка порозі!
Двері навстіж. Заходь, люта зимо, в мій дім
Я й сама холодніша за кригу,
Постели мені ліжко на рівно сто зим,
Я засну на перині зі снігу.
Замуруй, зачаклуй мій будинок сумний,
Вже не маю на кого чекати,
Двері- вікна сховай. Хай палац крижаний
Не впускає сторонніх до хати.
А уривки листів завірюсі віддай,
Та вже знайде, що з ними робити
Там від слів лиш склади, тож читай чи співай,
Можеш вголос, як мантри їх вити.
На сто років забутися… Я залюбки,
В цьому випадку, що буде краще?
А листи вже не склеїти, як і друзки
Від кохання сімейної чаші.
*літературний герой не має відношення до автора (пояснення на прохання чоловіка)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2018
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)