Постійно в сварках, а життя таке коротке,
А поруч щастя – жарти і тепло,
Торкнуться руки, зовсім не солодкі,
Це так сніжинки вітром в даль несло …
Ну скільки їм ще до землі летіти,
Хвилини чи секунди? Вітром понесло.
І їм вдалось години дві прожити.
Вітрам, морозам, сонцю … всім назло.
Вони ж холодні, а туди ж – любити,
Красою втішили своєю цілий світ,
Комусь схотілося їх раптом розтопити,
Комусь не до душі короткий їх політ.
Ну що з того, що станемо водою? -
Сніжинки озирнулися услід,
- Ми ж попливемо морем чи рікою,
Скріпивши руки, не зупинимо політ.
Ну що з того, як знову вверх на хмару,
Ми знову разом. Нас не розіллєш.
Ми не сніжинки вже, ми просто пара.
Але таку любов хіба уб’єш …
Дивлюсь на сніг, а там таких багато,
Біда, як хтось униз не долетить,
Зачепить парасолю, чиюсь хату,
А в хаті тій теж може любов спить …
Вони такі за розміром великі,
Що їм малеча ця і цей політ,
І велетні вдягають черевики,
А там маленький неймовірний світ …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2018
автор: Дружня рука