Ой, то не вітер поміж гіллям свище –
То посивіла матері душа,
Упала пелюстками попід вишні,
Неначе чайка, б’ється і кигиче,
На цілий світ про біль свій сповіща.
Її ридання шириться довкола,
Схилило травам голови униз,
Бо ж не чекала горенька такого,
Й ця рана не загоїться ніколи:
Синок не повернувся із війни…
Матуся, ніби пташечка безкрила,
Що лет спинила й пада стрімголов,
Адже біда зненацька землю вкрила,
Неначе подих раптом перекрила,
Бо пролилась її синочка кров…
Та час настане і вітри притихнуть,
Розвіються війни густі дими,
І Україна буде вільно дихать,
Уп’ється кров’ю всенародне лихо,
Й настане літо посеред зими.
10.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817440
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 13.12.2018
автор: Ганна Верес