А ми зустрілись
невипадково,
І наша зустріч
була знакова –
Усім здалося,
і перехожим,
Що ми з тобою
аж надто схожі…
Усім здалося,
що ми є пара,
Але я щастя
своє проспала…
А як настала
пора осіння,
І залунали
пісні весільні,
Ти для почину
пішов до війська…
А я ж… нічия
була невістка.
У серці в мене
щось обірвалось.
Коханням першим
те щось назвалось.
Чеканням вбита,
листів не мала,
І що робити –
сама не знала.
Вже пролетіла
і друга осінь,
А я чекала
на тебе й досі.
Та раптом рідним –
таємна звістка,
Щоб вони стріли
сина й… невістку…
Ой доле, доле,
чому мовчала?
Може не так
я його стрічала?..
Адже не тільки
були ми друзі,
Коли ще квіти
рвали у лузі.
І все ж кохати
не перестану,
Лише для нього
зорею стану…
5.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817241
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2018
автор: Ганна Верес