Якось як надокучило блукати,
Надумав казку вам я написати.
І не просту, а новорічну,
Трішки наївну, трішки магічну.
У місті такому великому треба
Хоч іноді глянути, що там на небі.
А там пролітають чарівні істоти,
Людям заповнюють їхні пустоти …
Так двійко ельфів собі пролітали
І на балкон неумисно упали.
А у квартирі там крутиться жінка,
Наше дитяча на ключик машинка.
По телефону усе розповіла,
Всім відписала і всюди забігла.
По тому всьому у крісло присіла,
А поруч пусто. Лиш думка летіла.
Цю чарівницю нам би врятувати.
І її щастя десь тут відшукати.
Так ті два ельфи собі порішили
І по тім місті умить полетіли.
Ну і кого нам для неї шукати?
Може в самої про це запитати?
Але вона нам не скаже нічого.
Горді, вони у питаннях тих строгі.
Поруч будинок. І вікна мов поруч.
Там чоловік на роялі щось грає.
Нотами цього чудового твору
Сам собі казку для себе складає.
Потім блукає по вулицях міста.
Десь в унісон чиїсь б’ються сердечка.
І роздає, наче граф Монте-Крісто
Спечені вдома солодкі тістечка …
Потім на небі шукає пригоди,
В нього професія – супер – нагода,
Щоб цілий день у зірках тих блукати,
Що там внизу просто не помічати.
Перевернули трубу телескопа
Ельфи, щоб прямо в вікно її глянув.
Мов з – під землі вийняли́ рудокопа,
Він як поглянув, одразу розтанув …
Став коло неї якось в надвечір'ї
І запросив подивитись на зорі.
Ні не в квартирі, не в цьому будинку,
А там де очі лиш ваші і мої …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2018
автор: Дружня рука