Люди проходять...
Люди проходять повз...
Сонця,
Дерев,
Кварталів міських утроб,
Висоток холопів,
Баронських веж.
Люди несуть роки
В карманах стертих одеж.
Люди змученим оком
Міряють пробу світла -
Терпляче і
Плідно
Кусають день.
А люди...
А люди,могли би плакати...
А люди,могли би сміятись...
А люди,могли би кохати.
Досить!
Брехливими гармоніями будні блудити.
Досить!
Лживою участю свідомити "Я".
Люди проходять....
Люди.
Тлунять терпінням плісняву макітру життя.
А люди...
А люди могли би плакати.
А люди могли би сміятись.
А люди могли би кохати.
Їх глина
пісна -
"До дна".
І зжаті до
"Ніц"
Їх
пружини.
Та вічне,омріяне - "Так!"
Святе і небесне - "Так!"
Готові нести їх спини.
Бо люди - так хочуть плакати.
Бо люди - так хочуть сміятися.
Бо люди - так хочуть кохати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2018
автор: Стахов