В білім полі, біла доля,
не минула і мене...
Посріблила мої скроні,
й до землі давно вже гне...
Біла доля в зимну пору,-
мені смутку додає...
Кольорове в моїм зорі,
непідвладним вже стає...
Лише згадки кольорові,-
незабутні, чарівні...
І дитинство, й юні роки,
в часі щастям осяйні...
В зрілі роки кольорове,
розквітало, як весна...
І зелене, й веселкове,
повне радості й тепла...
Хоч бувало кольорове,
теж приносило біду...
Чорним димом оповите,
з гіркотою на виду...
Та з роками все відходить,
білим снігом заміта...
Не змиває лише совість,-
ні печаль, ані жура...
Все було на моїм полі,-
і веселе, і сумне...
Не зламала мене доля,
й не покинула мене...
То нічого, що збілила,
біле також чарівне...
І хоч мало маю сили,
та буває й осяйне...
Діти й внуки пречудові,
і правнучка в мене є...
І подія виняткова
бува сили додає...
Та війна, що йде на Сході,-
усім смутку додає...
Й негаразди у народі,
і неправда дістає...
В білім полі, біла доля,
не лише у мене є...
На життєвім людськім полі,
дає кожному своє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817027
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.12.2018
автор: геометрія