До мене в садочок злетілися птиці,
Чого, як подумати? – На вечорниці.
Літають усюди, насіння лузають,
А ще таких гарних пісень нам співають..
Синички так дзвінко – ніби сміються,
Пісні їх чарівні і ніжні скрізь ллються.
До тих приєднались, й собі цвірінчать,
Стрімкі горобці, із дупла он летять.
Давно поселилися в нас на горісі,
То ж скрізь владарюють в дуплі і у стрісі.
Вмить сойка примчалась, наїлась, регоче,
Мабуть, звеселити усіх вона хоче.
Лиш дятлик самотньо на гілці зітхає,
Спіймав кіт кохану, тож пари немає.
І сумно йому, серденько калатає,
І як його втішить, ніхто ж і не знає…
На другім горісі здригнулася гілка,
Примчала в садок непосидлива білка.
Горіхи хватає, полохає всіх,
Яка скрізь краса! - виклика тихих сміх!
Як часто в житті навіть не помічаєм,
Одним зайвим кроком – світ перевертаєм.
Лиш жменьку зернят в годівничку сипнула,
І ніби весь Всесвіт злегка сколихнула!
Літають, скрекочуть, лузають, співають.
Цим радість приносять і сум відганяють.
Тут висновок – треба добро всім робить,
До чого ж прекрасно всі будемо жить!
10.12.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817008
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.12.2018
автор: Валентина Рубан