Ще могили братські не вляглися,
Май хотів любити і цвісти,
Вдячні люди плакали й клялися
Пам'ять про героїв зберегти.
А літа вже крила притомили,
Вже дозріли радощі й жалі.
Ветерани, що ви говорили,
Як тоді ступали по землі?
Як сьогодні, рідні, вам живеться?
Вас повік в обиду не дамо.
Помовчи, говорять, серце б'ється,
Значить добре, синку, живемо.
Ходить між людьми стара розлука,
Я від неї біль свій притаю:
Забувати почали онуки
Клятву ту в далекому маю.
Не кричу їм - що ви наробили?!
І богів тьмяніють імена.
Стали нижче мовчані могили,
Піднялися трави, як вина.
Часе вічний, маєш тії ліки,
Що рубцюють клятвені слова.
Чуєш, я прошу тебе - вовіки
Пам'ять-рана хай не зажива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816898
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 09.12.2018
автор: Іван Демченко