Гуляючи вулицями в сплетіннях людей,
Я почула твій голос -
Ефемерний, наче цей Світ.
Зірка на небі...
Ти мене кличеш.
Тягнеш за собою.
Силою тяжіння лину за тобою.
Гіпноз тіла. Душі. Серця.
Снігові дороги.
Міст.
Відсутність людей.
Я блукаю простором,
який дихає лише снігом та мною.
Ти мій провідник.
Я не можу відірвати від тебе погляду.
Сніжинки в парах сплять на гілках дерев,
що оголили свої груди для кохання.
Сяйво розливається холодом і теплом водночас.
Провалююсь крізь сніг.
Мороз роз'їдає мої гомілки та я підіймаюсь
по уявних сходах і плину далі.
Ліхтарі біжать за мною.
Світ біжить за мною.
А я непідсильна часу.
Моя душа виривається з тіла.
Я відчуваю, що вона під поверхнею шкіри.
Розірве її і вилетить на свободу.
Я відокремлююсь від цієї недовготривалої оболонки.
Гармонія із Всесвітом.
В тумані хмар.
В обіймах снігу.
За руку із зорею.
Проходжу під мостом із хвиль.
Сніг виблискує синім сяйвом.
Світло машин забарвлює його у магію кольору.
Цеглини притрушені снігом.
В своїх найпотаємніших куточках вони зберігають спогади.
Та зійде Сонце і вони знову заграють міріадами барв.
Я повертаюся назад.
Чарівне світило плаче за мною сльозами космосу.
Я обертаюсь. Сліпну від краси.
Змушую себе покинути її.
Більше не ловила її голосу.
Не дивилась в очі.
Не відчувала биття її серця.
Спокуса повернутись назад...
Вона залишиться в моєму серці. Аврора...
В пам'яті кружляють кінчики її сріблястих вій
та ніжні поцілунки подихів.
© Ольга Баландюх, 16.01.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2018
автор: Ольга Баландюх