Заткати вуха - не чути!
Заперти очі - не зріти!
Як носить неправду вітер,
як в'яже брехливі джгути.
Як б' ється до постаментів
у прагненні розтрощити
щось вище, ніж просто плити,
швиденько в одному менті.
Скрутити думки у мозку
до цурок нерозуміння,
щоб хлібом здалось каміння
і благом шипіння воску
На ще однім наглім гробі.
А що ж, то так має бути! -
глаголять зусюд манкурти,
птекаючи фальш в утробі.
А ще - би заткати рота,
щоб чорні крислаті галки
не видали тої гадки
жаскої, що їх тут рота!
Що дзьобають, як здурілі,
у душу, у серце, в очі,
і гупають проти ночі
у двері, як крижма, білі.
Ще й хочуть крильми вдушити,
Лишивши крамольні міти.
І змушують розуміти,
і зріти, і говорити...
3.12.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816727
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2018
автор: Леся Геник