Частіше душі стогнуть в унісон,
Аніж співають від життя легкого.
І досі сниться Кобзаревий «Сон».
Заціплені уста як у німого.
Невже довічно писаний полон
І справжніх не залишиться нікого?
І, наче, в єдності усі – та ні…
Об камінь злоби луплять бідні душі.
Дірявлять кулями, палять в огні
Тіла юнацькі…Обрамляють в рюші
Убивці руки довгі – у війні.
І сльози, й біль – в щодення полотні.
Це знають всі, бо мають очі, вуха.
Будують вежі, зрадивши Христа.
Щезає бідний як погана муха.
Розтерзується істина свята.
На крові та грошах цвіте розруха.
Душа свята несе з Христом хреста.
23 квітня 2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2018
автор: палома