…Так хотілось великого щастя,
Бо своє виглядало ніяким,
Те блистіло іскристо-багато
І до нього зірвалася птахом.
…А своє, як загублена лялька,
Від зими відірвала до літа,
Ще не вспіла розгледіти краще,
А його вже нема… Полетіло…
* * *
….зачепилось за миле…
пропікає життя,
витаращує очі і душу:
заструпавлене все,
розгрібаєш де правда, де ницість…
…а тут струменем мить –
янголятком тихенько торкнуло…
і згадалось усе,
ковзанами дитинство майнуло…
Світлина Людмили Палагіцької
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816135
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2018
автор: Оксана Пронюк