Пульсує мудрість їхня світлим соком,
Нема потреби їх чомусь навчать:
Дають знання їм корені глибокі
Й прудкі вітри, що над землею мчать.
Любов дерев - немов весняна злива
У сонячній оправі край доріг.
Так буйно квітнуть вишенька чи слива.
Так щедро родять - не собі, для всіх.
Не прагніть їм додати трохи вроди,
Чіпляючи лелітки на гіллі,
Вони й без нас у будь-яку погоду
Красиві й чемні, наче королі.
Приємно й легко з ними розмовляти,
Всі мови світу знають від зерна.
Їм можна радість, горе виливати,
Коли душа лишається одна.
І хоч незрушні, а таки крилаті,
Бо скільки б світ у космос не летів,
Дерева, як майбутніх космонавтів,
Літать навчають молодих орлів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816009
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.12.2018
автор: Іван Демченко