Ти проходиш повз,
Не помічаючи
мого полум’я
І мого попелу …
Навіть всупереч,
Зустрічаючи,
Навіть слова́
Оминаючи,
Сказані зопалу …
Все навколо перевертаючи, я просила
Бути соколом.
А ти вороном.
Мене караючи
Байдужістю і попелом …
Завдяки
Випадковій недбалості
Вочевидь, надмірній скнарості
Розпоряднику часу так склалося,
Що ненадовго вдалося.
І мені уже не ввижалося.
Все навколо помінялося.
І у часу з’явилося.
Хтось втрутився.
Кілька додаткових хвилин …
На тебе щоб озирнутися ...
Що там для тих найдрібніших частин?
Щось залишалося?
Важливіше розкоші
Чи власної значущості?
Йому вертатися,
А їй залишатися.
І тільки двоє очей, важливіших всесвіту.
Пізно тепер лякатися …
Просять назватися.
А у нього немає імені.
Ім'я було лише у неї.
І планети наче лампочки світяться.
Кличуть мов рідного. А йому б своєї.
Тої покинутої.
І недоглянутої.
І тепер далекої.
І тепер нічиєї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815938
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2018
автор: Дружня рука