Коли вертаємось додому,
То серце стукає невлад,
Край шляху в мареві крихкому
Шумить тополь високий ряд.
А над тополями безмежність,
А за тополями - Дніпро,
Його свята необережнсть,
Буття одвічне джерело.
Біліють хати, серцю любі,
До праці звичні й суєти.
Всміхнулась мати біля клумби :
- Пора півоніям цвісти.
Ми вже вертаємось...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815780
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.11.2018
автор: Іван Демченко