Пам'ятаю і ночі, і літо,
як були ми іще нічиї,
і навчалися щастю радіти
у літа найсолодші свої.
Я торкався до твого волосся,
ти сміялась, що ми ще малі,
бо учора ще бігали босі
по росі, по воді, по землі.
Як то файно удвох – «на качелі!»
І на чортове колесо – ввись!
Почуття долітали до стелі
як уперше за руки взялись.
Ми покинули ігри і танці
та й пішли до далеких отав,
де у тихій зеленій альтанці
я тебе несміливо обняв.
Заховався за хмару рогатий.
– [i]ти кохаєш?
– кохаю...
А ти?
– я не вмію тебе цілувати....[/i]
Та... єдналися наші світи.
Як же вабили перса дівочі!
Як сіяли налякані очі!
Як далеко було до біди,
до розлуки...
у вирі води...
Пам'ятаю...
у місячні ночі
я літаю
...туди
...не один.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2018
автор: I.Teрен