Головною екзистенціальною дихотомією Світу є дихотомія життя та смерті. Факт смерті є невиправним для Людини, та й для будь-якої живої системи є невиправним цей ФАКТ…
Незважаючи на сприйняття чи несприйняття факту смерті, МОРТАЛЬ є в людському розумінні антагоністом ЖИТТЯ; смерть є несумісною з чуванням життя, вона є чужою вітальним проявам…
Як казав Спіноза, мудра Людина думає про життя, а не про смерть…
Протягом усіх вітальних проявів Людина є самотньою, але ж, разом з цим, вона є частиною людства; людства як соціуму, людства як спільноти, людства як ієрархії, людства як біологічного виду Homo sapiens sapiens, людства як технократичної урбанізованої цивілізації, людства як…
Все людство – це суспільна самотність, або ж самотність у суспільстві… Кожна Людина несе у Світ частинку Всесвіту душі, яка, в свою чергу, розбивається, без відома Людини, об Душу Всесвіту…
18.XII.07
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=81568
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2008
автор: Iraida Kułakowski