Смикає осінь з хмарин павутини,
Кидає їх у задуму просторів.
Вкутала землю в шовкову хустину:
Поле і сад, і далеку діброву.
Ледве проб’ється промінчик безсилий,
Ніжним цілунком пробудить зітхання.
Немолодий дощ, а все ж легкокрило
Густо озветься сльотавим ячанням.
Чубом розхитує сум яворина,
Змерзли над ставом старі верболози.
Молодість бачить у снах сокорина,
Клени й тополі стоять, мовби бонзи.
Листя шерхоче німими вустами,
Жаром любові, теплом підвечір’я.
Полум’я спогадів лишиться з нами,
Як лебедино світ вкриється пір’ям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815587
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.11.2018
автор: Valentyna_S