Коли струна осіння забринить,
А сіроокі дні залистопадять,
Озимина, мов рута, заврунить,
Готова до весни під снігом спати.
Тоді скупіє сонечко теплом,
Дощі землі води наллють у жмені,
У ліс загляне вітер-бурелом,
Обувши ноги в чарівні стремЕна.
Коли ж почне дерева вивертать,
Поставить на ребро чорні сплетіння.
То дощ на них, то сонце прогляда,
Цілуючи обмите ним коріння.
Змарніють лісосмуги – край полів,
Бо на плечах – важке осіннє небо,
Опустять довгі коси до землі
Заплакані, ледь пожовтілі верби.
2.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815357
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.11.2018
автор: Ганна Верес