Прошила куля тіло юнака,-
Не стало сина і не буде внука...
Це доля йому випала така,
На все життя його матусі мука...
Війна, війна...Вже куля не одна,
І не одного сина вона вбила...
Давно від неї зранена земля,
Війна, це час з холодними очима...
Були степи розлогі, як ліси,
І ковила серед степів буяла...
Війна смертельні кулі принесла,
І ковила давно уже зів"яла...
Такі тяжкі часи до нас прийшли,
Ну в чому ковила та винувата,-
Там і чужі й "свої" є вороги,..
А мати вже не діждеться солдата...
Під синім небом світилися степи,
Тепер пилюка й курява строката,-
Білі стрічки у коси заплели,-
Бабусі, сестри, наречені, мати...
В боях за волю гинуть юнаки,-
Цвіт нації...Без них буде майбутнє,
Люди схилили голови й садки,-
Це горе спільне вічне й незабутнє...
Давно в жалобі люди і степи,
Скигління знову чуються чаїні,
Сини приходять в материнські сни,
Боляче й гірко неньці - Україні...
Прошила куля тіло юнака,
І в мене серце заболіло знову,
Я, люди, знаю що таке війна,-
Це всенародне і глибоке горе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815340
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 26.11.2018
автор: геометрія