Ще в древні часи, коли динозаврики панували на всій планеті, коли бджолята були величезними хижаками-мисливцями , а вовки й тигри збирали зілля на квітках, могутній цар Динозаріус вирішив створити країну, де щасливі будуть усі.
Назвав він її Зефірія. Це була країна посмішок, веселощів, розваг та вічного літа. Країна , де завжди цвіли персики на деревах , де росли найсмачніші полунички , де у джерельцях текла чисто-прозора водичка, а з-за хмар завжди виглядало найтепліше сонечко
Нічого злого, нічого поганого в цій країні не було. Навіть небо гриміло дуже лагідно та ніжно, навіть зорі світили яскравіше сонечка, навіть вітер гудів не так страшно й дощик намагався крапати тихенько, аби не налякати мешканців. Кожна тваринка , стеблинка, комашка була й справді щаслива . Не було бідності й не було багатства.
І в зеленому-зеленому лісі жив старий – престарий дідусь Бобер. На ньому була коричнева шляпка, очі були чорні та маленькі, а вуса були довгі й сірі. Була з ним завжди дерев’яна паличка. Він ніколи не пускав її з рук, вмивався з нею, їв з нею, спав з нею. Був він диваком – дивачним. Тому й ходила по народу така легенда , ніби він чаклун і живе ще з часів створення океанів, лісів й гірських вершин. Розповідає завжди про якісь війни , про якийсь льодовиковий період і бубнить собі під ніс якісь заклинання.
Дідусь Бобер часто говорив про якусь іншу країну , де мешканці сильно бідують, яким потрібна їжа, яким потрібне тепло, бо сонце в їхню сторону ніколи не світить. Там лише постійні морози та люті дощі. Але ніхто дідусеві не вірив й ніхто не слухав. Так і сидів собі самотній на пеньочку й жував м’ягенькі грибочки.
В один прекрасний весняний ранок у царський родині сталося чудо. У Динозаріуса народився онук. Цар дуже хотів, аби ім’я в його улюбленого онука було особливим і не таким як у всіх. Знайшов десь відомих астрологів і наказав знайти найкраще ім’я зі всіх на світі. І назвали його – Примхач.
Народ святкував цей день, як Новий рік і кожна родина вітала з народженням царську родину, приносячи усе , що могли . Хтось іграшку , зроблену з гілок дерева, хтось солодкі й червоні яблука, хтось свіже червоне м’ясо. Цар все приймав і щиро дякував за щедрість та любов .
Йшов час , та Примхач ставав все дорослішим, вже більш схожим на дорослого хлопчика. Завжди був одягнений у найкращий одяг , їв найсмачнішу їжу, мав усе, чого не мали інші звичайні мешканці Зефірії. І чим більше він отого всього мав, тим пихатішим він був. Згодом йому не подобався його одяг, не смакувала дорога їжа і навіть не подобалась Зефірія.
Дідусь Дінозаріус почав хитати головою, казав:
- Розпецькали ми малого, ой , як розпецькали..
Йшов якось Примхач по стежині до лісу, йшов та обурювався, що люди якісь не такі, сонце якесь не таке, навіть персики на деревах якісь не смачні.
На пеньочку , як зазвичай, сидів старий-престарий дідусь Бобер . Почув він оте скиглення та зверхнє невдоволення вередливого хлопця і палицею торкнувся до землі, промовляючи тихо-тихо:
- Нехай примхливе й вередливе
Побачить світ страшних тортур
Ворони : кар-кар-кар-кар
Вовки : у-уу-уу-у-у-у-у-уу..
Завертілася планета, всі зірки змінили положення, місяць перевернувся , день замінився ніччю - і Примхач опинився в якісь темній-темній ямі. Хлопчик одразу не зрозумів нічого, почав панікувати, дертися на гору, кликати на допомогу. Втративши усі сили , почав плакати.
- Чого ревеш дитя , - хтось обізвався вгорі,- за що боролось на те й напоролось.
- Чому я тут? Випустіть мене звідси, - шморгаючи , обізвався Примхач.
- Е ні, хлопче, знаєш ти все. Сам хотів країну кращу, все жалівся , що живеш погано. А тепер побачиш, як живуть інші.
Не впізнав хлопчик незнайомця, який говорив до нього . Вирішив вибиратися з холодної й брудної ями.
- Як же тут брудно, ще одяг забрудниться і лице моє тільки вмите…, - ось так гидувався доторкнутись до землі
Але маленькими спробами Примхач виліз, подивився навкруги і нічого не побачив, окрім чорних лісів, сірого туману й химерного виття вовків. Стало так страшно й моторошно, що у хлопця піднялось на голові волосся, адже не було світла. Ніде не було квітучих дерев, прозорого неба – лише темрява.
- Де це я? – запитав тихо сам себе хлопець…
- Ти на другому кінці світу, хлопче,- знову одізвався знайомий голос .
Дідусь Бобер сидів на своєму пеньку , тримаючи палицю біля себе й дивився кудись в далечінь . Чи то на чорних воронів, чи то на зів’ялі квіти.
Примхач бачив знайомі стежки, але їх наче хтось перефарбував у сіре й чорне. На шляху йому траплялись худі та немічні олені, ведмедики з брудною шерстю та втомленими очима, пташечки, які не співали, а лише промовляли « Дайте їсти», зайченятка , що трусились від холоду та голоду…
Хлопець враз засумував за Зефірією , де було тепло, де не було ось такого жаху, де люди були усміхнені й привітні, прості…Йому враз стало шкода мешканців цього жорстокого світу.
Пройшовши один шлях, на другому його спіткало болото, чорне, слизьке , з жирними жабами, що квакали голосно й жахливо. На цьому місці в Зифірії протікає прозоре , чисте джерельце, яке співає своїм хлюпотінням, а тут.. лише сморід та бридкий звук .
Пройшовши другий шлях, хлопець побачив замок, такий , який мав його дідусь Дінозаріус. Одразу зрадів й побіг до нього, думав може там дідусь й мама з татом. Але замок був пустий…Холодний , химерний, із закритими вікнами . Мишки самотинно бігали по брудній підлозі, щось шукали, хвостики майже висохли у мишок .
Помітив хлопець, що це країна суцільної печалі й сліз, голоду й холоду. Зовсім не така, в якій жив він. І теплого погляду дідуся немає, й співу птаечок, які його колись дратували, й сонця пекучого, яке він не любив. Тут він почав плакати. Бо засумував за Зефірією.
- Чому ж ти плачеш, хлопче? – знову заговорив до нього знайомий голос.
- Я хочу до дідуся, до мами з татом, хочу з’їсти солодких персиків. Хочу грітися в теплому сонечку й купатися у чистій річці, - майже відчайдушно хникав Примхач.
Старий-престарий Бобер розчесав свої довжелезні сірі вуса й змахнув своєю чарівною палицею й переніс хлопця до справжнього світу , до Зефірії .
Хлопець нікому не розповідав про свою пригоду, але на все життя запам’ятав цей урок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815216
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2018
автор: дівчина з третього поверху