Чомусь ми обминаємо
Відоме всім давно,
Що сивина у бороду,
А пристрасті в ребро.
З історії ми знаємо,
Що в сиву давнину
Ватаг людського племені
Мав самку не одну.
Держали мужні воїни
Теж кілька жон – рабинь
Тож розросталось плем’я їх
Все з дужчих поколінь.
Сама ж еліта племені
Жила багато літ,
І дужчими нащадками
Збагачувала світ.
Якщо ж проникнуть поглядом
Через усі віки,
То бачим – довгожителі
Лиш ті чоловіки,
Котрим опріч коханої
І вірної жони,
Теж додавали міцності
Ще й бажані жінки.
А нині довгожителі-
Нечувані дива.
Вже з юних років падає
В нас сила молода.
В шалений і стрімкий наш вік
Коханню – другий план.
Кар’єра, успіх і дохід
Гнуть чоловічий стан.
Без теплоти, жіночих ласк,
Кохання через день
Хиріють, мруть чоловіки,
Як той трухлявий пень.
І не завжди для жон біда,
Як вскочить в гречку муж.
То часто захист від стида,
Від сліз і чорних руж.
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815205
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.11.2018
автор: Юрій Прозрівший