Нанизувати страх обридло:
Зігрітись, відійти від дум
Так хочу – морок остогидлий
Не огортав щоб душу в сум.
Минулого відлуння дотик
Відчутний, холодом ятрить,
А серця невгамовний поклик
Не відпускає ні на мить.
У спогади він кличе знову:
Перегортаю сторінки…
Зворушить чи набридне слово,
Повчальних задумів рядки?!
Стежки життя, мов хвилі моря,
Пірнають в темну глибочінь:
А там, клекочуть у двобої,
Піднятись прагнуть до вершин.
Омріяні, у казку хочуть,
Щоб промінь сонячний зігрів,
Бо довгі прохолодні ночі
Журбу несуть думками злив.
Зима з’явилась – не чекали,
Як відьма біла на мітлі.
Взялася з творчістю до справи:
Малюнки роблячи на склі.
А вітер – той іще бешкетник,
Разом зі снігом – він мастак.
Допомагаючи ретельно,
Вкладає ковдру білу так:
Час відпочити від атак.
25.11.2018
Свидетельство о публикации №118112504648
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815172
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.11.2018
автор: Вікторія Лимар