Ось і минає моя осінь,
В душі вже спокою нема...
Безсонні ночі...Часом сльози...
Це обніма мене зима...
Стає похмурим моє небо,
Неспокій душу огорта...
Природи це жива потреба,
Минає осінь золота...
Душу охоплює скорбота,
Її наповнює зима...
Лише про ближнього турбота,-
Мене у світі цім трима...
Спішить зима у мою долю,
Стає ідилія сумна...
Не хочу я в її неволю,
Та в мене вибору нема...
Весна і літо, й моя осінь,-
Відходять в спогади мої...
Зітру я смуток свій і сльози,
І підкорюсь лихій зимі...
Усе було у моїй долі,-
Любов і смуток і добро...
І на своїм зимовім полі,
Надіюсь буде ще й тепло...
Було і щастя, були й болі,
І рідні люди теж були...
Я вдячна і рокам, і долі,-
Вони мене не підвели...
Хоч я одна в своїм будинку,
Та у житті я не одна...
Діти й онуки, й їх підтримка,
Тож не страшна буде й зима...
Хоч і минає моя осінь,
Й весна і літо відпливли,
Я не забуду квіти й просинь,
Та й буду ждать Миру й Весни!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814973
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2018
автор: геометрія