Коли щодня збираємо на стіл
І дякуємо Господу за хліб,
Згадай пусті хати порожніх сіл
І мешканців, що голод їх загріб.
Ти уяви безсилля тих дядьків:
Ростили хліб, жили в своїй громаді.
Та до зернини все забрала влада!
І нічим годувати дітлахів!
Якими треба нелюдами буть -
На чорноземах влаштувати голод?!
Не дай тобі Господь про те забуть -
Той рік, коли земля лишилась гола.-
Ні сміху, ні пісень. Самі плачі -
Мабуть, померлі душі там голосять,
Ввижаються у полум'ї свічі.
І вже не хліба - тільки згадки просять.
Нехай завжди все буде на столі.
Смаколикам нехай радіють діти.
Та пильним будь! Щоб на твоїй землі
Ніхто не міг такого повторити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814870
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.11.2018
автор: віталій чепіжний