Давай помовчимо.В обіймах тиші
душі торкнеться зрима Вічність,
озветься помислом Всевишній,
жадане небо стане ближче
і вщухне біль,що тіло тисне.
Бо ж ми удвох!Разом!Не треба ліпше.
Не треба слів.Вони вже лишні.
А мрії й спогади давнішні
стають терпкіші.Ось на вії
їх концентрат спливо сльозою.Рідна!
Я пригорну тебе сильніше.
Все буде добре!Мені ти віриш?
При світлі душ слова тьмяніють.
Коли життя бува не миле,
Коли свічею тануть сили
ми мовчимо...Ось пригадався Іов...
Ти думаєш своє-про наболіле.
А я- про тебе.Віршем білим.
21.11.18.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814661
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2018
автор: Олексій Благослов