Стоїть верба, що над водою,
Додолу звісивши гілля.
Та ще милується собою
Й сміється, як мале дитя.
З гори на себе поглядає:
На відображення в воді,
Ще й гіллячко своє купає,
Вмиває віти молоді.
Туман на річці м’ягко стелить
Молочно-білий, сивий дим,
А сонце встане - все підпалить,
І слід не лишиться за ним.
І оживе верба зелена,
Розправить гілки й гнучкий стан
Та й посміхнеться враз до клена,
Який солодко ніч проспав.
І знов подивиться на вроду,
Що віддзеркалює в воді..
Спасибі, матінко-природо,
Що показала це мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814656
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2018
автор: Ольга Калина