Якось-то, років з тридцять тому
Відвідав я своє село.
Потрапив на місцеве шоу,
Що в клубі весело гуло.
Не шоу, то велась розмова,
З якої зал весь реготав.
Судили одного крутого,
Що все весілля розігнав.
Які дива так насмішили,
Розвеселили все село?
Свідчили мужі потерпілі,
Яких аж семеро було.
Суддя ніяк не міг допетрать –
Як сім одному піддались?
Жінки тримали мужів мертво:
- Сиди, він вар'ят, тож не пнись! –
Крутелик дав рукам розкрутку.
Хто підвернувсь, тому в чоло.
Отримав кілька літ закутку.
Завчасно повернувсь в село.
Тепер живе зовсім тихенько,
Забув про крутість голосну.
Так європейський світ чистенький
Потрапив в чорну полосу.
З’явився вар’ят круторогий,
В якого грізні кулаки.
Звернув на манівці дороги
Усьому світу навпаки.
За ті прямі шляхи пролито
Річища крові, море сліз.
Два вар’яти несамовитих
Пустили людство під укіс.
На щастя смілі і удалі
Зуміли мудро учинить:
Спинити падання в тартари
Прямі дороги проложить.
Цей вар’ят появивсь зухвало
В землі, де визріла війна
А з ним наївні підспівали,
Забувші, звідки йде біда.
Тож підспівали всіх тримають:
-Сиди, він вар’ят, і не лізь-,
Снаги крутому добавляють
Махати кулаками скрізь.
Вар’ятам всюди ворог сниться,
Не люблять тихо-мирно жить.
Шукають з ким би почубиться.
Лиш Нюрберг може їх спинить.
2018
.
.
[youtube][/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814477
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.11.2018
автор: Юрій Прозрівший