Частина ІV
Пригоди Грайка в місті.
Тієї ж осінньої пори сидів Грайко вдома і поодиноко мріяв » як би мені попасти в оселю, де живуть люди. Цікаво подивитися що там і як? Напевно знову прийдеться добиратися тим же шляхом що і раніше, тільки тепер не в кузов забиратися, а в кабіну. Нічого, нагода ще трапиться.
І от пройшла сильна злива. Грибів у лісі було не перелічить, та й грибників те ж багато. Грайко уздрів одну сім’ю з маленьким хлопчиком та й давай за ними мандрувати. В кожного з них була корзинка для грибів, навіть у маленького Вітька.
– Ой, мамо, голосно кричав Вітя, дивись, я ще знайшов гриба. Та він якийсь липучий.
– Не липучий, а липкий, заперечила мама. Тому що це – маслюк.
– А, протяжно мовив хлопчик і поклав маслюка в корзинку. В цю мить Грайко швидко застрибнув до корзинки Віті.
– О, тепер Грайкові було і гарно колихатися в повітрі і чудово спостерігати крізь прутики корзини за людською сім’єю.
Коли сім’я назбирала повні корзини грибів і навтішалася лісом, почалися збори додому. Вони поскладали свої корзини до багажника автомобіля і вирушили в дорогу. О, то була зовсім інша поїздка ніж у вантажівці. Без пилу, бруду і ніякої трясучки. Линула повільна музика від якої Грайко заснув.
А тим часом мама Грета вже знову зрозуміла, що її син у мандрах.
І ось нарешті машина зупинилась. Усі повилазили з машини, забрали свої корзини і стали кудись підійматися сходами.
– Ось, знову не працює ліфт, – сердився тато родини. Він забрав велику корзину у мами, а мама в свою чергу забрала корзину у Віті, і той біг східцями вгору немов йому зовсім не тяжко. Нарешті відімкнули двері і корзини понесли до кухні. Грайко одразу помітив клітку на підвіконні. В ній сидів папуга. « О, це вже цікаво, задумалось мишеня, і миттю заховалося за плиту. На кухні запахло смаженою картоплею. І маленький кружечок картоплі упав за плиту. Сім’я вечеряла, і навіть не здогадувалася про свого нового мешканця. Грайко тихо сидів під теплою плитою, аж доки всі не полягали спати. Коли вимкнули світло, мишенятко вилізло з своєї схованки і підбігло до клітки.
– Привіт, папуго, як справи? Папуга почав голосно кричати. До кухні вбігла мама і посварила пальцем на папугу.
– Кєшо, ану спати! І мама накинула на клітку темну тканину. Цілу ніч мишеня самітньо бігало по кімнатах.
І ось настав ранок. Всі голосно розмовляли, особливо мама. Вона подавала сніданок, вдягала Вітю до дитятого садочку, швидко підмітала на кухні, і мила посуд. А потім все раптом стихло. Грюкнули двері і Грайко лишився вдома з Кєшою. Мишеня застрибнуло на стіл, знайшло свіжу, ще теплу грінку і почало гризти. Йому так смакувало, що він аж заплющив оченята від задоволення. В лапках танули смачні крихти хліба і мишеня подумало» Ой, як би була задоволена моя мама, щоб я приніс таку смачну їжу для своїх братиків і сестрички». І тут його думки перервав жовто-зелений папуга:
– Ага, крадеш бешкетнику!
– Не краду, а беру. Бо тепер, я тут живу.
– То тобі ж цю їжу не дали господарі цього дому.
– А я сам по собі – відповіло мишеня. Хочеш, і тебе врятую з твоєї золотої клітки. Будеш вільний, як я. Я тут все одно довго не залишуся. Погостюю трохи, та й додому гайда. Що мені тут робити? До речі, тебе звати Кєша? Я правильно зрозумів?
– А мене Грайко.
– Приємно було познайомитися. Вибач, що я так до тебе поставився. А ти напевно справжній друг.
–Так, я люблю товаришувати, і допомагати. Бо знаєш, мені і самому не раз допомагали.
– І ти багато мандрував? – запитав Кеша у Грайка.
–Так, – впевнено мовив Грайко. Не люблю сидіти на одному місці. Нудно.
– Ну то що,тебе рятувати чи що? Бо якщо так, то потрібно розробляти план.
–Та ні, зажурливо мовив папуга.
–А чому так?– здивувався Грайко.
–Розумієш, я звик до цієї сім’ї. Живу у них уже десять років. Як я без них? Я їх полюбив. Та й волі я не бачив . Мене зовсім маленького купили в крамниці і принесли сюди. Куди я тепер полечу? Ось так і просиділи друзі цілий день виглядаючи у вікно. Кєша розповідав Грайку про буденні справи людей. Що цілий день він сидів один вдома, тому що дорослі працюють, а хлопчик ходить до дитячого садочку. І його життя розпочинається тільки ввечері, як всі сходяться додому. Його випускають політати, дають свіжої водички і їжі, граються з ним. Опісля таких розмов Грайко вирішив, що він не може лишатися з людьми. Хоч тут і достатньо їжі, тепло і гарно, долі лежать теплі килими. Та немає ні сонечка, ні пісеньок пташок, ні шелесту рідних дерев.
Ввечері вся сім’я зібралася вдома. Вітя грався з Кешою. Возив його на своїй машині, садив собі на плече і бігав з ним по кімнаті. Тато щось друкував на комп’ютері, а мама готувала вечерю. Всі були зайняті, а Грайко лиш сумно спостерігав зі своєї схованки за радісним життям людей.
Мишеня твердо вирило, що ранком, коли всі будуть йти по своїм справам, він швидко втече. Та коли Грайко прокинувся тато вже звідкись прийщов. « Ой, – подумав Грайко, як це я проспав?» Але зненацька він вже не міг ні про що думати. Його обійняв неймовірний жах. Грайко крізь маленьку щілинку своєї схованки побачив, як Вітя тримав в своїх дитячих ручках маленького риженького хом’ячка. «Ось чому я тут!, миттю зрозуміло мишеня. Все-таки моя допомога потрібна!» Десь до обіду сім’я була вдома. Грайко не міг зрозуміти, чому ніхто нікуди не йде. Аж раптом всі почали вдягатися і кудись поспішати. Мама звериталася до Віті:
–Синочку швидше, бо буде дуже негарно, коли друзі прийдуть на свято, а «головного винуватця» нема. В тебе ж День Народження!
– Мамо, я ще не награвся з хом’ячком!
– Ще награєшся! Твої друзі тобі подарують не гірші подарунки. Вітю, аніматори приготували тобі такий дивовижний сюрприз, що ти забудеш про все на світі!
–А що там буде мамо?
–А не скажу. Швидше збирайся і побачиш все сам.
Рипнули двері. В квартирі настала тиша.
Кєщо, чому сьогодні зранку всі були вдома? – запитав Грайко.
Тому що сьогодні субота – вихідний день. А взавтра – буде неділя. Ще один вихідний день у людей. Ці вихідні люди проводять з сім’єю. Взавтра наприклад, я чув тато знову повезе всіх у ліс по гриби. А сьгодні вже нікого вдома не буде, бо вони всі вирушили святкувати День Народження Віті. Йому сьогодні п’ять років.
Грайко побіг до клітки по якій моторошно бігав хом’ячок.
–Привіт, як тебе звати?
Я – Сміливець. Так мене називає мама.
– Добре Сміливецю,тримайся. Завтра вирушимо на волю.
Так і пройшов день нових друзів. Славетна була компанія: папуга, мишеня і хом’ячок. Кожен повідав свою історію. Та тільки одне мишеня могло вільно пересуватися по квартирі, а папуга з хом’ячком бігали по своїх замкнених клітках.
–Саме головне, – казав Грайко Сміливцю, за ніч потрібно навчитися відмикати твою клітку, щоб вранці тебе випустити. Зараз не можна, бо коли всі повернуться, вони помітять, нашу роботу. І тоді так замкнуть клітку, що довго прийдеться відмикати. А тікати потрібно завтра, бо ж вони вирушають по гриби, а це те, що нам потрібно. Може ти передумаєш, звернувся Грайко до папуги.
–Ні, не можу. Я замерзну на дворі. Колись вже вилетів взимку, та добре, що мене знайшли, бо замерз би. Я ж з Австралії. Тут не виживу, друзі.
Пізно ввечері господарі повернулись додому. Вітя тільки подивився до клітки з його новим другом, і пішов спати, так натомився за цілий день. Тато і мама про щось довго розмовляли на кухні, пили чай, а потім і самі пішли спати. Тільки вимкнулося світло Грайко підбіг до клітки Сміливця і почав гризти, там де вона замикалась. Цілу ніч Грайко працював, та в нього нічого не виходило. На ранок він так стомився, що заснув. Його розбудив хом’ячок.
–Швидше тікаймо! Всі вже виходять.
–Як ти вибрався Сміливцю?
–Хлопчик забув замкнути клітку.
Грайко почув, як тато сказав:
–Ну все, я вдягнувся. Піду до машини, а Ви доганяйте.
–Гайда, звернувся Грайко до Сміливця. Друзі миттю вишмигнули з-за плити і прослизнули в двері за господарем.
Давай за мною пищав Грайко до Сміливця. Вони бігли східцями вниз, здавалось все було добре. Аж раптом на них почав гавкати здоровий пес, та чоловік почав на нього кричати:
–А ну заспокойся, Річі, що не пізнав?
Пес нагнув голову, і пішов незадоволений далі. Біля будинку стояла знайома мишеняті машина. Тільки чоловік відкрив двері Грайко, а за ним і Сміливець миттю вскочили до автомобілю. Невдовзі з під’їзду вийшла мама з заплаканим Вітьою.
–Чому ти плачеш синку, запитав тато у Віті?
–Десь пропав хом’ячок.
–Та нічого приїдемо і знайдемо.
–Правда, тату?
–Авже ж, з усмішкою відповів тато.
Грайко знову повертався додому. Серце його шалено билось від радості. Він так скучив за мамою, захотілося знову пригорнутися до неї. Обійняти і сказати:
–Пробач мамо, я більше так не буду. Грайко так замислився, що не помітив, як зупинилася машина. Сміливець вискочив поперед нього, мишеня за ним.
Повіяв рідний вітерець. Зашелестіли золотим листям дуби і клени. Ялини тільки гралися з вітром своїм важким гіллям. Пахло лісом.
–То що підеш до мене в гості? – звернувся Грайко до свого нового друга.
–Ні, мені потрібно на поле, до своїх.
–Але як ти їх знайдеш?
–Як що ми вибрались з людської оселі, і змогли дістатися лісу,то певне домівку свою точно знайдемо. Чи не так? Тим паче я цей ліс знаю.
–То ми сусіди?
– Здається, що так.
–Розбігаємось по домівках? – весело запитав Грайко.
–Так! – крикнув у відповідь Сміливець.і побіг крізь гущавину лісу.
Грайко боявся йти додому. Йому соромно було перед мамою.Але, що вдієш, повертатися все одно потрібно. Адже найкраще вдома, бути поруч зі своєю родиною. Тепер він це добре знав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814193
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2018
автор: Людочек