[i]Пишу одразу сюди, без ніяких чернеток, не виправляючи жодного слова. Чомусь надихнувшись історіями різних змучених життям жінок, зробила для себе один єдиний висновок : "Ніколи. Ніколи не знецінювати своє тіло, душу, серце через якогось там чоловіка. Як би сильно я його не кохала і як би сильно не боялась самотності". Дуже відверті слова і трохи самовпевнені. Читаючи їх, хтось-таки захоче бризнути " Не зарікайся".
Але маю великий аргумент для тих, хто саркастично, з ноткою уїдливої насмішки читає цю фразу. Все в наших руках, буквально все. Наша любов до себе, самооцінка, успіх, кар'єрний ріст, здоров'я, нервові зриви...І коли ці руки на мить опускаються, на мить падає все, над чим ви довго працювали, досягали, заробляли, до чого ви так довго йшли, короче кажучи.
І мені насправді дуже шкода жінок, які живучи думками : "Крім нього я нікому не потрібна, тому залишусь з ним і буду терпіти його хамське відношення". Можна їх зрозуміти, але який ж це великий камінь на плечах, яка ж це чорна туча постійно літає над такими долями...
Хоч я ще молода, юна і "ходяча запашна рожа", і дівчатам мого віку властиво закохуватись і віддавати усю душу гнилим недопалкам (хлопцям), які тільки можуть кидатись гарними завченими словами, але я тверезо розумію, що це повна неповага до себе. Ти ж жінка. Не якась там ганчірка для ніг, а саме жінка. Неважливо скільки тобі років 12, 18, 30, 70. Увесь світ може бути перед твоїми ногами, навіть якщо ти не маєш пишних грудей і величезної сідниці. Можна всебічно розвиватися і не маючи грошей, просто читати книги у бібліотеці ( вони безкоштовні), задовольнятися мінімальними можливостями (ходити на безкоштовні літературні заходи, іноземні клуби), писати сюди в Клуб поезії, навіть брати участь у літературних конкурсах, користуватись своїми знаннями, якими б вони зеленими не були. Так, саме людина, яка рада будь-якому шансу та посміхається маленьким подарункам долі, і буде мати щасливий кінець, який мають герої казок.
Розумію, можливо, літературознавці, просто люди з пристойним досвідом життя, можуть розкритикувати мої слова, як наївне цуценяче скавчання, яке просто хоче повити.
Та чи я не маю право на власне судження? Очевидно, що маю і ще і яке! Хоч і чоловіки для деяких жінок - це опора, підтримка і прихисток від проблем, але цим всім можна бути та для себе самої. Ні. я не феміністка і не беру участь у подібних суспільних рухах. Ні, я не лесбійка, яка ненавидить усіх людей чоловічої статі.
Просто гадаю, що потрібно усе робити з розумом, або хоча б довіряти інтуїції, і не закопувати живцем свої жіночу долю з думками "мене таку ж ніхто більше не полюбить". [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2018
автор: дівчина з третього поверху