Хотіла б тебе наріка́ти
Дівчам у вінку калиновім.
Щоб славною була присвята,
Додала би со́лоду в слово.
Згадала би, мабуть , уко́тре,
Як синь воз’єдналась із злотом
Й про небо, дубами підперте,
Й до обрію ниви поко́том.
Згадала б я сині волошки,
Ярке перевесло веселки.
Та враз постає Попелюшка
У строї, на жаль, українки.
Тебе нарекла б я «мадонна»
З усмішкою теплою неньки,
Та жінка зрина з закордоння,
Удома жде мати старенька.
Як звати тебе, Україно,
Покинуту й зраджену нині?
Вже душі людськії — руїни,
І чути лиш «кру» журавлине…
Хотіла б тебе нарікати
Дівчам у вінку калиновім,
Священним зворушливим «мати»…
Не можу я більш дорікати,
Як шля́хом простуєш терновим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814115
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.11.2018
автор: Valentyna_S