Ступила старість на поріг -
Людьми забута й Богом,
Одна, із тисячі доріг
Розхристана за рогом.
Торкаєш двері, що думки
Повернуть у дитинство,
В загаті вицвілі роки,
У вікнах материнство.
Старі понурі явори
Скрегочуть стоголоссям,
Відлуння сміху дітвори
Заплуталось в волоссі.
В протухлім листі кукуруз,
На чорнім всілім ґанку,
Старезний комин, мов гарбуз
Одягнений в фіранку.
Із снігу й смутку за життям,
За смуглим смаком диму,
За кропивами та гіллям,
Що колихали днину.
Живу та Божу... все було:
І жарт, і радість й смуток,
Все відцвіло, все відплило -
Зібралося все в жмуток.
У жмуток старості й тривог,
У посивілі роки,
Самотність всілась на горбок -
Людські приспала кроки...
О скільки їх, людських доріг?
Домівок у загатах?
В туманах скований поріг
І одинока хата...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813638
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.11.2018
автор: Леся Утриско