Казали що борються за солов’їну,
За незалежність, за волю, за славу...
І так проскакали єдину країну,
Як незалежну та вільну державу.
А завтра... як завтра настане,
Спитають всі дружно: «за що нам се зло?
Мабуть за те, що барани,
Й пастуха серед нас не було!»
І стогне країна від болю,
Від страху не стримує плач, -
Заморилась по мінному полю
Утікать від брехні та невдач.
Зупинилась... «усе! вже не можу!»
Зупинилась... (чи вже все одно?)
«Надіюсь на милість лиш Божу,
Бо цим людям не вірю, давно!
Розгойдали мене і знесилили,
Самі скачуть, кричать як в дурдомі,
Й кров пустили мені, наче вилили,
Не барани – а люди свідомі!
19.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813462
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: М. Севастьянов