[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6fOacvRn1Uo
[/youtube]
Чому сидим ми часто край вікна,
Чому вдивляємось в віконні очі?
Це не дає спочить самотина,
Примушує сидіти до півночі.
Вона зручненько сяде біля ніг,
Подивиться у очі так покірно.
Ну хто тут відказати їй би зміг?
Яка у неї відданість безмірна.
А за вікном холодний листопад,
І шарудить у листях тихо мжичка.
Злітаються й думки тут невпопад,
Керує ними давня їхня звичка.
В такий ось час, вони - моя рідня,
Це ті, що не покинуть і не зрадять.
І так вони, я не скажу щодня,
І вірність, і любов свою доводять.
Так хочеться звільнитися від них,
Але життя цього все ж вимагає.
Самотнність і думки - життя це штрих.
І кожен з нас, мабуть, це добре знає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813407
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: Н-А-Д-І-Я