Твоя малесенька планета.
Мені до неї не одне життя.
І світ такий багатий на прикмети.
І все вперед. Назад без вороття.
А я зібрався все ж туди летіти.
У музику твою пірнув мов в вир.
Там в вирі тому зможу я зустріти
Того, хто подорожнім поводир …
Лечу і роззираюся у різні боки.
Тут друзі мої теж, трапляється, летять.
Проскакують «ворони і сороки».
Ті теж до виру хочуть аж пищать …
Здається, долетів.
Це чистий простір, де всіх питають, де твоя мета.
Чи ти назавжди. Чи ти просто в гості?
Може мета твоя всього лиш суєта?!
Та ні, мета – це руки стиснуті до болю.
Це все в очах, нічого у пітьмі.
Коли люблю і я про це говорю.
А не тримаю цілий світ в собі.
Мета – коли все світить чистотою.
Яку не обікрасти із нудьги.
А ще коли лишатися собою.
А ще коли зі мною поруч ти …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2018
автор: Дружня рука