Тітка Ганна з дівоцтва відома в районі майстриня –
заслужила в людей неабиякий авторитет.
Її витворами аж по віко наповнена скриня:
кожна річ – то шедевр, ні для кого в селі не секрет.
Має душу тонку і на вигляд вдалася нівроку.
Їй вклоняються друзі, а недруг плете екстремізм.
На полотнах її розцвітає вкраїнське бароко –
заявляють знавці – й неокласика, й сюрреалізм.
Тільки всі ці слова тітці Ганні не дуже знайомі.
Вишиває своє, те що здавна на серці лежить.
Подушки, скатерки, рушники в її світлому домі
грають в барвах ниток, і хвилюють, і радують мить.
Кожен вишитий твір, наче пісня звучить солов’їна.
В’ється хміль полотном, розсипаються грона калин…
В сповитку рушників на стіні милі оку світлини –
кожен має свого: і онуки, і донька, і син.
Заслужили на честь рушника мати зять і невістка,
бо ж продовжують гідно початий прапращуром рід.
І чекає щодня про гостину дітей своїх звістку,
щоб спекти коровай і зустріти родину, як слід.
На світлини дівчат сокирки надивилися сині,
візерунки з дубів додають козачатам снаги.
Має силу рушник, і відоме те кожній майстрині,
що від чарів його України міцні береги.
20.09.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813056
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2018
автор: Галина_Литовченко